• (0352) 522993
  • Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Михайло Лучкай

LuchkaiМихайло Михайлович Лучкай народився 19 листопада 1789 р. в Великі Лучки на Мукачівщині у бідній багатодітній сім'ї священослужителя Михайла Попа. Мати - Марія Дзямко. Він сам згадував, що мав чотирьох сестер (Марію, Катерину, Анну, Пелагію) і одного брата (Івана), серед яких був старшим. 

У селі ще не було школи, і хлопчика на науку взяв місцевий дяк, який навчав дітей у «своїй приватній квартирі початков віри, молитви і подобного». З таким багажем знань поступив в Ужгородську гімназію. Перші два класи реальної гімназії закінчив в Ужгороді, після чого його направляють на навчання до Великовародинської гімназії, яку закінчив у 1812 р. Протягом 1812—1816 років М. Лучкай навчається у Віденській цісарсько-королівській семінарії, про що свідчить лист професора богослов’я в Мукачеві, каноника і генерального капітулярного вікарія І. Кутки до директора семінарії Ланга. Відгуки директора семінарії про нього були найкращими.

Дирекція семінарії двічі на рік повідомляла єпархію про навчання й поведінку її посланців, і в цих повідомленнях-інформаціях М. Лучкай завжди відзначався серед кращих. В одному повідомленні, зокрема, йдеться про те, що він перебуває серед тих трьох студентів, які «межи всіма 50 питомцями, занимают перше місто із огляду богобойности, доброти нравов, а кроме сего всі суть благі, послушливі, люблячі порядок і дисципліну і позад се од всіх любимі». Йому легко давалося вивчення мов, але особливий інтерес виявляв до історії, «котрою много трудився, причисленний до числа отличных».

У цей період М. Лучкай формувався і як філолог. Тут він знайомиться зі студентами різних країн, вивчає слов’янські мови, слухає лекції видатних славістів, зокрема Вартоломея Капітара та Йосипа Добровського. В цей період М. Лучкай змінює своє прізвище Поп на псевдонім Лучкай, утворений від назви свого рідного села Великі Лучки, через те, що в семінарії було кілька студентів-румунів на прізвище Поп.

Теологічні студії у Відні закінчив 1816 року і, як пише його біограф В.Гаджега, «вернувся до отчизни з немалою похвалою». З 9 вересня 1816 і до кінця 1817 р. М. Лучкай працює священиком у Великих Лучках, після чого переїжджає в Мукачівську єпархію, де допомагає єпископові О. Повчію у веденні документації. Його призначають бібліотекарем і архіваріусом при Мукачівській греко-католицькій єпископській канцелярії. Однак молодий богослов не так радів стрімкій кар'єрі, як доступу до матеріалів єпархіального архіву і можливості брати участь у зарубіжних поїздках. 

З вересня 1818 по серпень 1827 р. — бібліотекар і архіваріус Мукачівської єпархії. У цей час М. Лучкая обирають до синоду, де він виконує обов’язки нотаря єпархіального собору і голови Мукачівської консисторії. 

У 1827 р. енергійний і здібний богослов призначається парохом Ужгорода. Його попередник через хворобу цілком запустив роботу, і М.Лучкаєві довелося добре попрацювати, щоб повернути втрачене довір'я прихожан. Він «підняв нараз духовну жизнь вірників і упорядкував і матеріальний стан церкви, і фари парохіальних будинків, і цілої парохії, і протягом роков, які там пережив, перемінив в цвітучу церковну громаду.

Талановитий закарпатець не тільки успішно виконує обов'язки приходського священика, а й цікавиться історією свого одвічного слов'янського краю, рідною мовою. Він хоче, щоб його земляки знали, до якого роду й племені належать. М.Лучкай захоплюється просвітницькою діяльністю єпископа А.Ф.Бачинського. Він шукає доступу до архівних матеріалів, щоб на їх основі відтворити справжню історію закарпатських русинів.

У 1828 р. у Відні перебував князь італійського міста Лукка Карл-Людвик Бурбонський. Він відвідував богослужіння за грецьким (східним) обрядом у церкві святої Варвари, яке здійснювали священики, що об'єднувалися у гуртку любителів слов'янської словесності. Князю настільки сподобалася літургія, що він вирішив заснувати у себе, у князівстві, церкву східного обряду, бо, окрім усього, мав ще й намір зайняти грецький престол. Тут і звела його доля із закарпатцем Іваном Фогарашієм - священиком при тій церкві у Відні. Князь попросив підшукати для цього священиків, які «повинні відзначатися взірцевою поведінкою, відповідною наукою, знаменитим знанням обряду, гарним голосом і милим зовнішнім виглядом». 

17 червня 1829 р. М.Лучкай разом з своїми товаришами виїжджає до Італії у місто Лукка. У листах до друзів він пише, що має багато вільного часу, який використовує для наукової роботи, щоб «підняти честь свого народу». І справді це був період розквіту його наукової діяльності. Тут він завершив свою граматику, закінчив два томи церковних проповідей і розпочав писати історію карпатських русинів. Герцог Карл Людвик Бурбон високо оцінив заслуги М. Лучкая. Він подарував йому золотий хрест, присвоїв звання придворного пароха, а також чин «протоієрея».

Від 20 травня 1831 р. М. Лучкаю дозволяється вживати відповідний титул з усіма регаліями. Про свою поїздку та перебування в м. Лукка М. Лучкай подав письмовий звіт 3 лютого 1831, в якому пише: «Я вже зробив усний звіт про своє перебування в м. Лукка, а тепер подаю у дещо поширеній формі й письмовий звіт, щоб моє усне повідомлення збереглося на письмі. Знову цим повідомляю, що разом з моїми шановними помічниками Антонієм Лабанцем пресвітерем, який їхав як діакон, та панами Талапканичем і Микуличем, що їхали як дяки, я 17 червня 1829 року вирушив з Ужгорода до Відня, але там, із-за труднощів щодо виготовлення документів, ми змушені були затриматися аж 14 днів. Отримавши документи, ми вирушили з Відня і через Венецію і Ферару 28 липня ми щасливо прийшли в Лукку. Церква на той час ще не була готова, але з подвоєнними зусиллями будівництво її було завершено 6 серпня 1829 р. У присутності князя я благословив церкву, поклав на престол плащаницю, яку приніс із Відня з церкви святої Варвари і відправив першу Святу літургію. Від цього дня я щодня відправляв разом із паном діаконом Лабанцем Службу Божу».

1830 видав "Граматику слов'яно-руську" ("Grammatica Slavo-Ruthena"). Це була перша в Закарпатті українська граматика з широким використанням народної розмовної мови та фольклору. Містила зіставно-порівняльний опис фонетичної та морфологічної систем церковнослов'янської мови української редакції зі зразками укранських закарпатських говірок. Невдовзі повернувся у Закарпаття, став священиком в Ужгороді.

Після повернення з Італії М. Лучкай, працюючи далі парохом і намісником Ужгорода, багато сил віддає розвитку шкільництва на Закарпатті, звертається до вірників з проханням направляти в школи своїх дітей «не тільки хлопців, але й дівчат». Він постійно перевіряє стан шкіл і викладання дисциплін рідною мовою. Після ознайомлення зі станом шкільної справи в школах Перечинщини і Великоберезнянщини, як шкільний референт єпархії, він у своїх звітах звертав увагу на її жалюгідний характер. Тут же з'ясовувалася й одна з найголовніших причин такого становища - бідність простого народу. І як міг, М.Лучкай намагався допомагати людям. Він, зокрема, взяв участь у збиранні коштів у «вдовиний і сирітський» фонд, часто навідувався в сирітський дім, який був побудований єпископом О.Повчієм для дітей-сиріт священиків в Ужгороді.Luchkai 2

Копітка й наполеглива праця, недоброзичливість і велика заздрість з боку окремих його колег підірвали здоров’я М. Лучкая. З кінця 1840 року він часто хворіє, здоров’я його погіршується і 3 грудня 1843 року його не стало. Він похований в Ужгороді, біля церкви, де працював парохом, на вул. Цегольнянській (тепер М. Томчанія).

Копітка й наполеглива праця, недоброзичливість і велика заздрість з боку окремих його колег підірвали здоров’я М. Лучкая. З кінця 1840 року він часто хворіє, здоров’я його погіршується і 3 грудня 1843 року його не стало. Він похований в Ужгороді, біля церкви, де працював парохом, на вул. Цегольнянській (тепер М. Томчанія).

Силами учнів Ужгородської гімназії була збудована капличка й виготовлена меморіальна дошка з таким написом: «Тут похоронений о. Михайло Лучкай — 1787—1843 — автор першої руської граматики і карпаторуський будитель. 15 мая 1927 р.». 

По смерті М.Лучкая, його рукопис "Історії карпатських русинів", було продано за борги й передано до Будапешта. Там він, однак, не був опублікований. Лише 1962 його розшукали в архівах. 1983–91 у Пряшеві (нині м. Прешов, Словаччина) в "Науковому збірнику Музею української культури у Свиднику" видано перші 4 томи у перекладі українською мовою (праця містить копії втрачених нині документів Мукачівської єпархії – грамоти, листи, протоколи).

 

Використана література:

1. Гаджега В. Михаил Лучкай. Життєпис и творы. Факсим. Видання. Ужгород, 2000. С. 28-29.

2. Данилюк Д. Михайло Лучкай як історик // Історіографічні дослідження в Україні.

3. Данилюк Д. Історична наука на Закарпатті (кінець ХVІІІ – перша половина ХХ ст.). Ужгород, 1999.


© 2014-2019 Всеукраїнське товариство "Лемківщина". Авторські права застережені. При використанні матерілів сайту - посилання обов'язкове!