29 листопада 2023 року помер Почесний голова Всеукраїнського товариства "Лемківщина" Олександр Іванович Венгринович
Народився Олександр Венгринович 23 листопада 1939 р. у багатодітній сім’ї Маріі та Івана Венгринович у місті Криниці на Лемківщині.
У 1945 р. разом із сім’єю та іншими краянами, ще дитиною, зазнав страхітливої депортації. З споконвічних етнічних земель їх було депортовано в м.Монастириська. Там закінчив середню школу, а згодом здобув професію будівельника, отримав декілька вищих освіт і за фахом пропрацював близько сорока років, пройшовши шлях від виконроба і до заступника Голови облспоживспілки.
У 1963 р. одружився з Мілею Ціхонь та створив прекрасну сім’ю. Народилися троє синів: Юрій, Віталій та Анатолій. А вони, на його радість, продовжили рід, створивши гарні сім’ї, народили 6 внуків та двох правнуків.
Любов до дітей, до внуків, до сім’ї, до родини була настільки сильною і глибокою, що її словами важко описати. Кожна поїздка синів, їхніх дружин чи внуків у далеку дорогу була ним благословенна, його молитва була для них оберегом.
За свій професіоналізм та активну громадську позицію був нагороджений орденами та медалями, відзнаками кабінету міністрів, присвоєно звання заслуженого працівника культури, відзнаками «Честь і слава Тернопільщини», «Гордість Тернопілля», в 2020 році отримав відзнаку «Почесний громадянин міста Тернополя».
Олександр любив Україну, свою малу батьківщину – Лемківщину, тішився успіхами громади лемків за її здобутки. Один з організаторів та багаторічний Голова Всеукраїнського товариства «Лемківщина». Член Президії СФУЛО майже кожного скликання. Учасник багатьох Міжнародних наукових конференцій в Києві, Криниці, Свиднику, Пряшеві, Новому Саді, Ужгороді, Перечині, Львові. Член, учасник багатьох комісій при Міністерстві національностей України, Державному Комітеті у справах національностей і міграції України з вирішення питань депортацій в 1944-45,51 рр.
Олександр жив і горів лемківськими справами, переймаючись ними до останніх хвилин свого життя.
Хвороба за останній рік все ближче й ближче підкрадалась до нього і вирвала його від нас у небуття та перенесла в блаженний світ.
Лист від Музейного комплексу "Лемківське село"
