Харківські парафіяни Катедрального собору св. Миколая Чудотворця УГКЦ висловлюють щиру подяку Лемківському товариству м. Тернополя за офіру ікони Ісуса Христа та коштів на будівництво собору.
26 січня 2020 року в нижньому храмі Екзарх харківський преосвященний владика Василій ( Тучапець) та парох парафії митрофорний протоієрей Микола Семенович в присутності вірних освятили цю ікону.
Надзвичайно складний, довгий і "тернистий" шлях за "місцем під сонцем" пройшли парафіяни разом з свої парохом у молитві і боротьбі, щоби відстояти Конституційне право людини на свободу сумління та віровизнання, щоб молитися в своїй церкві, говорити рідною мовою, зберігати і передавати батьківські, національно - культурні і релігійні традиції свої дітям.
Релігійна громада УГКЦ формально була зареєстрована 13 липня 1993 року. Зі слів, парафіянки пані Ярослави Яремко, яка брала активну участь в реєстрації парафії, до Харкова приїхав о. Юрій (прізвище невідоме) з м. Івано -Франківська і мав тут своїх родичів. Знайшли 10 осіб, потрібних для реєстрації і тодішній Голова Харківської ОДА пан Степан Масельський зареєстрував релігійну громаду УГКЦ. Але, так як реальної громади не було, о. Юрій надовго не залишився в м. Харкові.
15 липня 1996 року, тодішній екзарх Києво-Вишгородський Владика Любомир Гузар, призначив на душпастирську працю для вірни греко - католицької громади у м. Харків священика Львівської єпархії о. Миколу Семеновича на термін 3 роки. Перші Літургійні Богослужіння служились в домі Народного Руху, де першим засновником Народного Руху та Харківської групи Української Гельсінської Спілки на Слобожанщині і одним з ініціаторів і організаторів встановлення у Харкові першого в Україні Хреста жертвам голодомору (1990 р.) був греко-католик, уродженець з Львівщини, пан Володимир Пасічник.
Пізніше, Римо - католицькі священики дозволили служити Службу Божу в їхньому костелі у неділю о другій годині дня по вул. Гоголя, 4. На перше Богослужіння прийшло 7 вірних.
Для того, щоб релігійна громада могла діяти,як юридично особа, недостатня реєстрація тільки в ОДА, потрібна була реєстрація в Податкові службі, в Управлінні статистикиЬ Пенсійному фонді, в Центрі зайнятості, виготовити печатку і т. д. Всю цю до реєстрацію виконував сам священик, бо не було тих людей, які б допомогли.
02.02. 1997 року о. Микола провів загальні збори на яких ухвалили звернення до влади міста про виділення земельної ділянки для будівництва храму та релігійно-культурного центру.
01.04. 1997 року Міськвиконком поручає Управлінню архітектури підготувати варіанти розміщення храму УГКЦ в районі Салтівського житлового масиву м. Харкова. Визначились розмістити храм на ділянці по пр-ті 50-річчя ВЛКСМ 53-А.
08.07. 1997 року Управління земельних ресурсів видало Акт попереднього узгодження вибору земельної ділянки. Цей Акт священик погодив з усіма службами міста, тільки Голова московської районної ради Кроль Ю.Я., після розмови з митрополитом Харківським і Богодухівським УПЦ МП Никодимом (Руснак , за СРСР- митрополит Львівський і Тернопільський, який мав осідок в катедрі св.Юра у Львові), сказав, що ніколи не підпише цього Акту, бо за словами митрополита "Уніатів в Харкові ніколи не буде".
Три роки "ходіння по муках", різні письмові звернення до чиновників про допомогу, «оббивання порогів», і все безрезультатно. А згодом нові місця під будівництво храму влада запропонувала після втручання голови Державного комітету України у справах релігій пана В.Бондаренка, який звернувся до Харківської ОДА з проханням позитивно вирішити порушене питання (Лист №8-2737/16 від 06.11.1997р.). Однак, коли греко-католики погоджувалися на один з нових варіантів, їм знову не давали місця для будови храму, мотивуючи різними надуманими причинами, як зауважує о. Микола "одною рукою їх давала, а іншою забирала". За цей час поки йшла ця "вовтузня" о. Микола Семенович 6 липня 1997 року проводить установчі загальні збори подає на реєстрацію другу релігійну громаду УГКЦ "Покров Пресвятої Богородиці" в смт. Вільча, Вовчанського району , Харківської обл., де проживають переселенці з Чорнобиля і там будує церкву.
Врешті, решт через два роки після бюрократичної тяганини управління архітектури і містобудування запропонувало земельну ділянку по вул. Гвардійців -Широнінців 614 мікрорайон Салтівки. Громада прийняла ту пропозицію. І знову, другий Акт попереднього узгодження вибору земельної ділянки, який треба з усіма службами міста погодити, бо без цього Акту міськвиконком не зможе прийняти позитивного рішення. І уже вдруге о. Микола "оббиває пороги чиновників.
Після погодження цього Акту вдалося переконати тодішнього Харківського міського голову пана М. Д. Пилипчика, все ж таки, прийняти позитивне рішення для релігійної громади УГКЦ і надати земельну ділянку для будівництва храму.
28.07.1999 року за № 959 Харківська міська рада приймає рішення про дозвіл релігійній громаді УГКЦ на проектування та будівництво храму по вул. Гв. Широнінців (614 мікрорайон) з наданням земельної ділянки площею 1.0291 га.
Це місце знаходилось на території колишніх садів заводу ХЕМЗ перед інститутом матері і дитини ім. Крупської. Все було занедбане, все в заростях, закидане сміттям, заболочене. Через територію проходив аварійний водопровід діаметром 300 мм, з якого постійні витікання води негативно впливали на стан ґрунту і сам ґрунт там має осідаючі властивості, що підтверджується "Технічним звітом про інженерно-геологічні вишукування".
Попри це парафіяни приступили до праці. Було проведено ряд необхідних робіт згідно державних вимог, вивезено сміття, впорядковано, освячено територію і хрест.
На Великдень 15 квітня 2001 року під хрестом о. Микола відслужив першу Літургія і освятив паски із того часу до грудня 2001 року всі Богослужіння кожної неділі і в великі свята провадились там просто неба. Цих греко-католиків, які в неділі приходили під хрест і разом з парохом там молилися, місцеві мешканці називали "сектою".
Напередодні папського візиту в України митрополит Никодим (Руснак) УПЦ МП в червні 2001 року разом з керівництвом НДІ Охорони здоров'я дітей і підлітків ініціює конфліктну ситуацію навколо будівництва греко-католицького храму. Пише свого листа до Голови Харківської ОДА пана Євгена Кушнарьова з вимогою зупинити будівництво, яке принизить та образить православних. А колишній директор НДІ ОЗДП Корнилова О. І. в статті Н. Шеховцової в газеті "Время" у № 60 від 02.05.2001 р. " Неисповедимы пути Твои, Господи.." стверджує, що храм нестиме "постоянную сложную психоэмоциональную нагрузку и стрессовую ситуацию, а также епидемиологическую опасность."
26 червня 2001 року у інформаційній програмі ТСН губернатор Харкова пан Кушнарьов підтвердив, що такий лист від митрополита Никодима у нього є і він не допустить, щоб греко-католики збудували храм.
Прочитавши статтю митрополита Никодима в газеті "Харьковские епархиальные ведомости» № 7 від 21 червня 2001 р. в якій митрополит публічно очорнює іншу церкву, о. Микола дає своє інтерв'ю радіо "Свобода", "Британські новини" і "Німецька хвиля", про те, що в Харкові, щодо греко-католиків ведеться
Дискримінаційна політика. Цю інформацію підхопили журналісти в Україні: інформаційна телепрограма ТСН, канал 1+1, харківські телеканали АТВК і Сімон, газета День, багато харківських і львівських газет.
Було створено Громадського комітету захисту прав УГКЦ, головою якого вибрано тернопільчанина, відомого поета, прозаїка, публіциста, члена національної спілки письменників України, Української Гельсінської Спілки, правозахисника пана Степана Сапеляка (Його батько родом з Перемишля, український лемко і вічний греко-католик, мама родом з Тернопільщини). Головним напрямком діяльності Громадського комітету був збір інформації про утиски, яких зазнає УГКЦ. І доведення цієї інформації до відома урядових структур і широкої світової громадськості. Боротьбу греко-католицької громади й комітету за свої конституційні права підтримала більшість національно - демократичних організацій та політичних партій Слобожанщини. Зокрема, лист відповідного змісту на імя Президента України Леоніда Кучми підписали керівники 17-ти політичних партій, молодіжних, релігійних організацій та творчих спілок Харківщини, серед яких -Національна спілка письменників України, Український фонд культури, Всеукраїнське об'єднання ветеранів, товариство "Просвіта", Народний рух України, товариство "Україна-Світ", Спілка української молоді, Конгрес українських націоналістів, Свято миколаївська парафія УПЦ КП, Римо-католицька парафія" Успіня Пресвятої Богородиці" та інші. А Архієпископ Харківський і Полтавський УАПЦ Ігор Ісіченко у заяві "Про побудову греко-католицького храму в Харкові" наголосив : "Нам важко припустити, що православний архієрей, знаючи про діяльність у місті сект тоталітарного спрямування, про безпрецедентне поширення нехристиянських визнань, висловлює протест саме проти будівництва храму конфесії, найближчої до Православної Церкви і за віровченням, і за обрядом."
О. Микола зустрічається з Народним депутатом України, учасником руху за відродження УГКЦ, Головою підкомітету у справах релігій і Комітету з питань культури і духовності паном Михайлом Косів, правозахисником, активним учасником національно-визвольного і греко-католицького руху в Україні паном Іваном Гелем, письменницею, поетесою, активісткою українського національного і правозахисного руху Іриною Калинець, українським правозахисником, релігієзнавцем, засновником Української Гельсінської групи паном Мирославом Мартиновичем, головою Правління Української Гельсінської спілки з прав людини, директором Харківської правозахисної групи паном Євгеном Захаровим, народним депутатом України, академіком Національної академії правових наук України паном Степаном Гавриш, тодішнім віце-прем'єром України паном В.П.Семиноженком , з Його Екселенцією Миколою Етеровичем, Апостольським Нунцієм в Україні і всіх їх просить захистити конституційне право парафії.
07.07.2001 року з проханням звернути увагу на бюрократичну тяганину навколо будівництва храму УГКЦ до ГоловиХарківської ОДА Є.П. Кушнарьова звернулася група народних депутатів України : Б. Бойко, І. Костинюк, Я. Кендзьор, Л. Танюк, Ю Крюковський, адмірал Б. Кожин, О. Кулик, Г. Манчуленко, І. Бойчук, Ю. Черноволенко, В. Черняк, І. Білас, О. Лавринович, Я. Гудима, Я. Джоджик.
13.07.2001 року Голова Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності пан Лесь Танюк в окремому листі до п. Кушнарьова Є.П. наголосив, що "після того, як міжнародна громадськість позитивно оцінила зустріч Президента України Л. Кучми з Папою Римським Іваном-Павлом II, будь-які дискримінаційні дії влади проти українських греко-католиків були б украй небажаними".
Але, замість того, щоб підтвердити своє раніше прийняте рішення, яке було прийняте у повній відповідності до чинного законодавства України, влада знову пропонує на розгляд нові три конфліктні прощі : 1- по Салтівському шосе, 268(теріторія огороджена і прилегла до медзакладу), 2 – ріг вулиць Корчагінців та Велозаводської (на території розміщені дитячі площадки), 3 – вул.Академіка Павлова, 129-131 (поряд татарський цвинтар, на цьому місці колись був староєврейський цвинтар, а також там упокояться останки тисячі харків'ян розстріляних НКВД 1937-1938 р. р.) і стоїть пам'ятник жертвам сталінських репресій. Влада наполегливо продовжує наголошувати, що позитивне вирішення цього питання полягає саме у черговому перенесенні місця будівництва храму.
У своєму листі від 18.09.2001 р. (зареєстровано під № 7994/26) о. Микола Семенович категорично відмовився від тих запропонованих "альтернативних " земельних ділянок і готує позов до суду в разі відміни рішення від 28.07.1999 року за № 959.
Попри цю тяганину, протистояння та психологічний тиск з боку влади, все ж таки, парафії вдалося відстояти це місце під будівництво храму.
Згодом, пристосували будівельний вагончик під каплицю і всі Богослужіння провадились у ньому. Парафія зростала, мала постійну душпастирську опіку, о. Микола провадив катихизацію дорослих та дітей, уділяв Святі тайни Хрещення та Вінчання. Запросили п. Валентину Ведмеденко, яка закінчила консерваторію, організувати церковний хор.
В 2002 році було створено Донецько - Харківський екзархат та проголошено Владику Степана (Меньок) екзархом.
У 2003 році розпочалось будівництво храму, виготовлено 123 буро набивні палі, ростверки, фундамент, стіни цокольного храму, планували зробити плиту перекриття нижнього храму та молитися там, бо вагончик вже був затісний для людей. Але так не сталося, як гадалося.
В березні 2006 року мером Харкова стає регіонал М. Добкін і заблоковує будівництво храму на 7 років. Були величезні трудності з продовженням рішень міськвиконкому, договору оренди земельної ділянки, переоформлення цієї ділянки в постійне користування, виготовлення проектної документації і все нові і нові "ходіння по муках" нашого священика. Тільки в кінці 2012 року нам видали дозвіл на закінчення будівництва храму.
В 2005 році було запрошено для праці у парафії сестер-монахинь св. Йосифа Обручника, які вели катехитичні науки для дітей та молоді. Сестра Емілія заснувала молитовну спільноту матерів "Матері в молитві".
В 2013 році були відновлені будівельні роботи.
2 квітня 2014 році утворено Харківський екзархат шляхом поділу Донецько -Харківського екзархату і призначено екзархом Владику Василя (Тучапця).
У 2017 році відбулося урочисте освячення нижнього храму. Освячення здійснив Глава і Отець УГКЦ Блаженниий Святослав за участі кардинала Леонардо Сандрі, префекта Конгрегації для Східних Церков, Архієпископа Клаудіо Гуджеротті, Апостольського нунція в Україні, кир Василія Екзарха Харківського, єпископів, священиків, монашества та вірних.
Кількість парафіян кожного року зростає. При храмі у 2019 році створено відділення Громадської організації "Всеукраїнське Товариство Лемківщина", кількість членів яких теж зростає.
Адреса собору: м. Харків, вул.. Гвардійців - Широнінців, напроти 11 будинку. Контакти: митрофорний протоієрей Микола Семенович, тел. + 380675726541
